Традиційний матч пам’яті відомих одеських діячів баскетболу Леона Флігельмана і Віталія Радова відбувся в одеській СДЮСШОР імені Літвака минулої неділі.
Є ТАКА ТРАДИЦІЯ…
Матч пам’яті проводиться в Одесі з 2017 року. Спочатку це був матч пам’яті багаторічного голови суддівської колегії ФБУ Леона Флігельмана, в якому брали участь працівники суддівського корпусу - арбітри, секретарі, статистики, а також тренери і функціонери. А з 2021 року афіша, на жаль, збільшилася: «Матч пам’яті Леона Флігельмана і Віталія Радова». «Вчитель» та «Учень» - саме з такими назвами команди виходили на майданчик, адже наш відомий суддя був учнем Леона Павловича....
Взагалі, в одеському баскетболі вшанування пам’яті заслужених діячів – це один з найважливіших моментів діяльності. Крім матчу пам’яті, про який ми розповідаємо, проводяться Меморіали Едуарда Станкевича, турнір пам’яті Йосипа Кесельмана, Кубок Аркадія Табачника, турнір пам’яті Бориса Літвака.
«Поки ми їх пам’ятаємо, вони серед нас», - лунало лейтмотивом в цей день із уст тих, з ким вдалося поспілкуватися. А враховуючи статус матчу, спілкуватися можна було і під час гри. Отже, до матчу.
«ВЧИТЕЛЬ» - «УЧЕНЬ», ЧИ «ЖОВТІ» ПРОТИ «СИНІХ»
Склади команд до старту були невідомі, але по кольору форми гравців на розминці можна було зробити висновки, хто, в який команді гратиме під час традиційного матчу. Серед жовтих («Вчитель») – такі відомі особистості як Вадим Пудзирей, Ірина Щипакіна, Сергій Стразов, серед «синіх» («Учень») - Володимир Педьєв, Сергій Чайковський, Андрій Агафонов і Діана Бондарюк.
Серед глядачів - голова ради Одеської міської федерації баскетболу Павло Вугельман, віцепрезидент Одеської обласної федерації баскетболу Олексій Діберт, чимало ветеранів, а також представників молодого покоління. Гадаю, що вони не пошкодували, що витратили кілька годин для перегляду баскетболу.
- Леон Павлович – це мій вчитель, багато мені допомагав, підказував упродовж нашої спільної роботи. Вважаю, що це людина-епоха не тільки одеського і українського баскетболу, його знали і поважали у всьому колишньому СРСР. Куди не приїжджав, завжди було стандартне питання, як там Леон Павлович. До останніх днів свого життя він не залишав посаду ані баскетбольного функціонера, ані спортивного. Він виховав дуже багато людей, частина з яких ми бачимо зараз на майданчику. Один з тих, кого він виховав, як ви знаєте, і Віталій Радов, який був моїм близьким товаришем, з яким ми багато років працювали. Він, можна сказати, продовжив справу Леона Павловича, коли той пішов від нас.
Сім років немає з нами Леона Флігельмана, і вже третій рік – Віталія Радова. Але баскетбол живе в Одесі та продовжує розвиватися, і це багато в чому завдяки тим людям, яких підготував і Леон Павлович, які працювали поруч з Віталієм. А ще Леон Флігельман був людиною з неповторним відчуттям гумору, справжнім одеситом – таких зараз дуже мало.
Цей матч – данина пам’яті цим людям. Поки ми про них пам’ятаємо, вони знаходяться серед нас, а ми продовжуємо їхню справу.
Павло ЗАЇКА, голова комісії ветеранів Одеської обласної федерації баскетболу:
- Для мене Леон Павлович це, безумовно, мій вчитель. З Віталієм Радовим багато часу працювали в міській федерації, займаючись популяризацією баскетболу.
Віталій багато зробив для розвитку баскетболу міста та області, а Леон Павлович, не побоюся цього слова, особистість європейського масштабу. Він багато років був №1 в суддівському корпусі України, він створював політику цього органу. З його думкою рахувалися майже всі. Це була людина надвисокої ерудиції. Він цікавився і займався багатьма видами спорту – крім баскетболу, футболом і волейболом.
Такі матчі – це, передусім, данина пам’яті цим чудовим людям. Ми зустрічаємося, спілкуємося та згадуємо їх.
ПОДІЇ НА МАЙДАНЧИКУ
Вже з перших хвилин команди показали, що налаштовані серйозно: у обох суперників залітало чимало триочкових, та й на майданчику боротьба за м’яч була доволі жорсткою. В одному з епізодів зіштовхнулися і опинилися на паркеті Володимир Педьєв і Ірина Щипакіна. Звісно, відомий суддя вибачився. Боротьба продовжилася. Після першої половини матчу, а команди грали у формати чотири періоди по 15 хвилин «брудного» часу, 35:25 на користь синіх.
Ігрові пристрасті не вщухали і в другій половині. «Сині» постійно лідирували, але «жовті» щосили прагнули наздогнати. Поки триває боротьба, ми на лаві команди «синіх».
Володимир ПЕДЬЄВ, суддя міжнародної категорії, гравець команди «Учень» (сині):
- Чи важливо перемогти в цьому матчі? Ні, не думаю.
Перед усім, ми присвячуємо цю гру цим двом знаковим для одеського баскетболу людям, а після матчу збираємося, згадуємо їх: десь сміємося, десь сумуємо.
Пам’ятаю, коли почав судити, в 1999-му році, Леон Павлович взяв мене в суддівський корпус і, можна сказати, взяв наді мною шефство, а вчителем в суддівстві був для мене мій батько.
Віталік Радов – мій добрий друг. Ми з ним майже одночасно розпочали судити, він, можливо, десь на три роки раніше. Багато ігор ми, до речі, разом відпрацювали. Потім, коли він став тренером, я вже судив матчі команд, якими він керував. Але ми продовжували дружити, багато спілкувалися поза межами баскетболу.
Леон Флігельман – це, не побоюся цього слова, гуру суддівства. Його знали на просторах всього СНД. Він був дуже строгим та принциповим: міг навіть зупинити гру та вигнати людину, якщо вона заслуговувала на це – таким авторитетом він був. Але він міг використовувати як батіг, та і пряник.
Віталік був до мозку костей баскетбольною людиною. На мій погляд, певний час любительський баскетбол в Одесі тримався саме на ньому і ще на деяких людях. Віталік, в основному, займався проведенням всіх змагань – і дорослих, і дитячих. Це була людина повністю віддана баскетболу. В житті він був дуже доброю і терплячою людиною.
Ці люди в баскетболі були, як кажуть, 24х7. Вони повністю віддавали йому життя, можливо, навіть на шкоду сім’ї.
ФІНАЛ МАТЧУ
За чотири хвилини до завершення «жовті» зуміли наблизитися на відстань двох очок, але вийти вперед так і не зуміли. Останні очки в матчі середнім кидком набрала Діана Бондарюк.
102:94 – переміг баскетбол.
Сергій ЧАЙКОВСЬКИЙ, суддя міжнародної категорії (Миколаїв), гравець команди «Учень» (сині):
- Приїхав віддати данину пам’яті Леону Павловичу - своєму вчителю, і своєму близькому другу Віталіку Радову. Такі матчі – зайвий привід пригадати цих відданих баскетболу людей.
Якими вони запам’яталися? Тільки позитивні емоції. Не завжди робив так, як казав вчитель, і тільки потім розумів, що він мав рацію.
А ще для мене такі матчі в Одесі - це повернення в дитинство, в молодість: колись я тут грав 7-річним хлопчиком, а ще, саме в цьому залі провів свої перші матчі в якості судді.
Ірина ЩИПАКИНА, головний тренер БК «Інтерхім-СДЮСШОР імені Літвака», гравчиня команди «Вчитель» (жовті):
- Дуже добре, що був започаткований такий матч. Такі люди заслуговують на це. Леон Павлович, взагалі, легендарна особистість для українського баскетболу, а Віталій Радов – знакова особистість для одеського баскетболу.
Дуже запам’ятався один випадок на турнірі пам’яті Йосипа Кесельмана. Під час турніру завжди проводили шоу-матчі, в яких тренери команд-учасниць грали проти ветеранів, чи проти кращих баскетболістів змагань. І Леон Павлович судив один з таких матчів. І судив так, що вийшло справжнє баскетбольне шоу. І гравці, і глядачі отримали просто море задоволення. Він своїми свистками, своїми діями просто заводив всіх присутніх. А гра, звісно ж, завершилася внічию. Тобто перемогла дружба, і цей результат зробив саме Леон Павлович.
Він завжди переживав за одеський баскетбол, за всі наші команди, він хотів, щоб одесити завжди перемагали. Думаю, що і в нашому матчі всі хотіли перемогти.
Віталій був доброю, чуйною, порядною людиною і, звичайно ж, він дуже любив баскетбол. Він всього себе присвячував баскетболу.
Як, втім, і Леон Павлович. Ці дві людини упродовж довгого часу допомагали розвитку баскетболу і в Одесі, і в області
Які емоції залишив матч? Виграти завжди хочеться. Майже дві «трьохи» закинула (майже – це одна далека «двушка»). Зробила також три перехвати, а скільки ще підбирань. Але це не головне для мене, як розігруюча більше хвилювалася за командну гру, за атмосферу в команді. Можна виграти, а не отримати задоволення, а можна навпаки. Але ми були трохи слабкішими, а скоріше, трохи програли в організації. В цілому ж, задоволення від гри отримала.
Сергій СТРАЗОВ, виконавчий директор Одеської міської федерації баскетболу, гравець команди «Вчитель» (жовті):
- Мої враження, перед усім, емоціональні, адже дуже хотілося виграти. То й діло заводився – емоції за край. Команда начебто досвідчена, а такі прикрі помилки. Суперник забив дальні кидки, за рахунок чого і переміг…
Але, звичайно ж, результати таких матчів не дуже важливі. Ми зобов’язані пам’ятати людей, які зробили неоцінимий вклад в розвиток одеського баскетболу. Запрошуємо ветеранів, і вони з радістю приходять на такі матчі.
Є такий вислів: «Якщо ми пам’ятаємо минуле, значить, у нас є майбутнє». Якщо забуватимемо тих, хто нам допомагав, хто підставляв плече в складні моменти, то вся їхня праця не матиме сенсу.
Всі учасники таких матчів в тому, чи іншому статусі брали участь у змаганнях, які проводилися в Одесі, зокрема й тут, в СДЮСШОР імені Літвака. Тож символічно, що саме під стелею школи і об’єдналася наша баскетбольна сім’я.
Леона Павловича пам’ятаю ще хлопцем, коли ходив на баскетбол – він виконував функції комісару.
З Віталієм Віталійовичем ми спільно провели чимало змагань. Але й ще до того, коли була організована Одеська міська федерація, у нас був дружній контакт. Шкода, що нас залишають такі професіонали. Віталій ще міг багато зробити для одеського баскетболу. Хотілось би, щоб з числа молодих з’являлися такі люди, які всім серцем були б віддані баскетболу. Щоб баскетбол залишався в Одесі нехай не першим видом спорту, але й не другим.
Андрій АГАФОНОВ, ексбаскетболіст «Хіміка» і «БІПИ», гравець команди «Учень» (сині):
- Участю в таких матчах ми віддаємо данину пам’яті людям, які зробили чимало і для одеського баскетболу, і для українського. Для мене це ще й можливість зустрітися з друзями, зайвий раз побігати в баскетбол, отримати заряд позитивних емоцій.
Що стосується самого матчу, то приходиш начебто без серйозного настрою, а потім запалюєшся, прагнеш перемогти, але в якійсь розумієш, що не затейпований, не готовий повною мірою… А у мене 20-й сезон на носі – тож ризикувати не треба (сміється).
Мої спогади про Леона Павловича – ще з дитячих змагань. Я з його онуком грав – і в одній команді, і один проти одного. З Віталіком ми багато перетиналися ще в студентську пору. Одеса начебто велике місто, але майже всі один одного знають. І для людей баскетбольних Леон Флігельман і Віталій Радов дуже близькі люди, які внесли велику лепту в розвиток нашого виду спорту.
Про Леона Павловича у мене, можна сказати, дитячі спогади, а Віталік запам’ятався мені чистою, відкритою, чесною людиною. І всі, впевнений, зі мною погодяться. Він ніколи не був підшкірним. Як думав, так і казав.
Віталік жив баскетболом.
Вадим ПУДЗИРЕЙ, президент Одеської міської федерації баскетболу, гравець команди «Вчителі» (жовті):
- Цей матч, перед усім, данина пам’яті Леону Флігельману і Віталію Радову і, на мій погляд, символічно, що він відбувся в СДЮСШОР імені Бориса Літвака. Дуже приємно було зустрітися, поспілкуватися і, звісно, позмагатися за перемогу. Гадаю, що всі його учасники отримали задоволення. Хоча в якійсь момент він став переростати в серйозну битву (сміється). У підсумку більш молоді і майстерніші здобули перемогу. Є невеличкий гіркий осад, але головне в цьому матчі було все ж таки не виграти. Просто було приємно знаходитися на майданчику в такому матчі.
З Леоном Павловичем часто перетиналися на баскетбольних майданчиках. Розум, мудрість, дипломатія – це, напевно, його головні риси. Він міг найти загальну мову з усіма: від президента ФБУ до простого гравця, якого міг поставити, так би мовити, на вірний шлях.
Віталік – талановитий суддя, який потім став тренером. Він багато працював для популяризації баскетболу в місті і області, зокрема студентського баскетболу. І робив це дуже професіонально.
Цінуємо, поважаємо, пам’ятаємо…
Влад Єфімов, спеціально для сайту ОМФБ
